Фінансові питання часто стають одним із найскладніших аспектів розірвання шлюбу. Окрім поділу майна, подружжю доводиться визначати, хто нестиме відповідальність за кредити, оформлені під час спільного життя. Українське законодавство виходить із принципу, що не кожен борг автоматично є спільним, однак у певних випадках платити доводиться обом.
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України, усе майно, набуте подружжям у період шлюбу, вважається спільною сумісною власністю незалежно від того, на кого воно оформлене. Цей підхід стосується не лише квартир чи автомобілів, а й доходів, премій, виграшів та інших надходжень, отриманих під час шлюбу. Водночас закон чітко відокремлює особисте майно — те, що було придбане до одруження або отримане у спадок чи в дарунок.
Подібний принцип застосовується і до боргових зобов’язань. Якщо кредит був узятий в інтересах сім’ї — наприклад, на ремонт житла, купівлю спільного майна чи інші загальні потреби, — він може визнаватися спільним і підлягати поділу між колишнім подружжям. Важливим є не лише факт укладення договору, а й реальна мета використання коштів.
Разом із тим, якщо позика оформлювалася одним із подружжя без відома іншого та не була спрямована на сімейні потреби, відповідальність за такий кредит несе виключно особа, яка його підписала. Це випливає з положень частини четвертої статті 65 СКУ, де ключовим критерієм визначено саме інтереси сім’ї.
Щоб не відповідати за чужі борги після розлучення, варто насамперед зібрати повну інформацію про всі кредити, взяті під час шлюбу. За необхідності можна звернутися до суду та довести, що кошти використовувалися не на спільні цілі. У таких справах вирішальну роль відіграють докази — банківські виписки, чеки, договори або свідчення, які підтверджують реальне призначення позики.
Окрему увагу слід приділити випадкам поручительства. Навіть після розірвання шлюбу поручитель може залишатися відповідальним за борг, тому доцільно перевірити можливість припинення такого зобов’язання.
Також важливо пам’ятати, що воєнний стан не скасовує права на розлучення. Закон передбачає спеціальні процедури, якщо один із подружжя перебуває в полоні або офіційно визнаний безвісно відсутнім. У таких ситуаціях розірвання шлюбу відбувається за окремими правилами — через суд або органи ДРАЦС за наявності відповідного судового рішення.
